Збереження етнокоду українця засобами народної казки та ілюстрацій до неї

Анотація

У статті розкриваються питання збереження національної самоіндентифікації, ментальності українця шляхом раннього залучення до фольклорної скарбниці у дошкільному дитинстві, засобами української народної казки та ілюстрацій до неї. Автор наголошує на тому, що дитина розвивається через засвоєння суспільно-історичного досвіду людства.
Тому в його основі має бути специфічна відтворювальна діяльність, за допомогою якої маля і засвоює історичні фундаментальні потреби та здібності представників свого народу, що сформувались для включення у духовне та матеріальне життя. Для такого засвоєння малюкові конче потрібно спілкуватися з дорослими, які тією чи іншою мірою знають національну культуру і здатні передати накопичений досвід, ознаки духовного та матеріального самовизначення (самоіндентифікації) серед співгромадян-земляків та іноземців.
З’ясовано, що художній досвід, сконцентрований в ілюстративних графічних творах, виробах ДПМ сприяєсоціалізації дитини, збагаченню її художньої практики та осмисленню краси в усіх її формах, разом із тим, він формує культуру людських почуттів, розвиває і збагачує їх багатогранність в особистому досвіді дитини, є засобом духовного спілкування з однолітками і дорослими, встановлення взаємодії в соціокультурному та природному середовищі.