Нові технології навчання

Застосування методу CASE-STUDY у розвитку критичного мислення майбутніх фахівців під час вивчення іноземної мови

Олексій Антонов — 2025-06-02

У статті розглядаються механізми розвитку критичного мислення у майбутніх фахівців немовних спеціальностей шляхом застосування Case-методу під час викладання іноземної мови у закладах вищої освіти. Автор проаналізував поняття критичного мислення, етапи його формування та розвитку, вплив на мисленнєві процеси майбутніх фахівців. На основі аналізу тренувального кейсового завдання розглянуто залежність між формою викладення матеріалів завдання й ефективністю залучення здобувачів освіти до виконання поставлених задач та рівень унікальності запропонованих ланцюжків алгоритмів вирішення конкретного кейсу. Відповідно, доведено, що в разі зменшення рівня абстрактизації кейсу та посилення персоніфікованого уособлення здобувачів освіти з персонажами-учасниками подій, викладених у кейсі, підвищується рівень ефективності взаємодії всередині мінігруп та посилюється добровільне занурення студентів у проблематику поданих завдань. Також зазначено, що значну роль відіграє підбір партнерів до мінігруп, який на початковому етапі вирішення кейсів виконується викладачем чи самими здобувачами освіти.

Визначено, що Case-метод є ефективним засобом розвитку критичного мислення майбутніх фахівців немовних спеціальностей у процесі викладання іноземної мови, що дає змогу використовувати різноманітні варіації кейсів та картки-модифікатори для ускладнення чи спрощення завдань та/чи зміни професійної спрямованості.

Виявлено, що під час критичного осмислення представленої у кейсі ситуації, аналізу наявних ресурсів та шляхів їх ефективного використання для досягнення поставлених задач, здобувачі освіти здатні генерувати стандартні, нестандартні та унікальні алгоритми вирішення кейсу залежно від етапу критичного аналізу ситуації та наявних знань, умінь і навичок студентів.

Національна ідентичність як основа стійкості молоді в умовах війни: освітній та виховний потенціал

Світлана Бойко — 2025-06-02

У статті досліджено роль національної ідентичності як чинника формування психологічної, соціальної та громадянської стійкості молоді в умовах воєнного стану.

У дослідженні національну ідентичність подано як усвідомлення приналежності до нації, що ґрунтується на спільній культурі, історії, мові та цінностях. Вона виконує інтеграційну функцію, формуючи уявлення про «ми» у протиставленні до «інших».

Психологічну стійкість розглянуто як здатність адаптуватися до стресу, зберігати рівновагу та знаходити ресурси для подолання труднощів. Соціальну стійкість розкрито як здатність спільнот функціонувати й розвиватися в умовах криз. Зроблено висновок про те, що ідентичність виступає своєрідним «соціальним клеєм», що об’єднує навколо спільних цінностей.

Громадянська стійкість висвітлюється як участь у політичному, громадському та економічному житті попри виклики. В умовах війни молоді українці активізуються, виявляючи відповідальність за майбутнє держави. Молодь із сильною національною ідентичністю більш схильна до згуртованості, волонтерства та громадської активності.

Проаналізовано освітній і виховний потенціал у зміцненні почуття національної єдності, патріотизму та відповідальності серед молодого покоління. Розглядаються механізми інтеграції ідентифікаційних практик у навчальні програми, а також важливість культурно-історичного контексту в процесі виховання.

Окрему увагу приділено практичним механізмам підтримки молоді через освіту, мистецтво, громадську активність та волонтерський рух. Визначено значення інноваційних освітніх проєктів та експериментів з національно-патріотичного виховання та формування національної ідентичності молоді, які проводяться на всеукраїнському рівні і демонструють значення культурно-історичної спадщини та мистецьких засобів у вихованні молоді, здатної протистояти викликам часу.

Запропоновано практичні рекомендації для закладів освіти щодо реалізації цілеспрямованої політики національного виховання з метою посилення внутрішньої стійкості молоді в кризових умовах. У висновках обґрунтовується, що національна ідентичність є ключовим ресурсом стійкості та самоорганізації молоді в кризових обставинах.

Регіональні музеї як ресурс для реалізації концепції Нової української школи у процесі підготовки майбутнього вчителя географії

Руслана Власенко — 2025-06-02

У статті розкривається потенціал регіональних музеїв як важливого освітнього ресурсу в контексті реалізації концепції Нової української школи (НУШ) у процесі підготовки майбутніх учителів географії. Наголошується на необхідності переорієнтації педагогічної освіти на формування ключових компетентностей, зокрема мовно-комунікативної, предметно-методичної, інформаційно-цифрової, психологічної, емоційно-етичної, компетентності педагогічного партнерства, інклюзивної, здоров’язбережувальної, прогностичної, організаційної, оцінювально-аналітичної, здатності навчатися впродовж життя.

Аналізується інтеграційний потенціал музейної педагогіки як платформи для розвитку міждисциплінарних зв’язків, активізації пізнавальної діяльності та формування географічного світогляду здобувачів вищої освіти. Особлива увага приділяється використанню краєзнавчого підходу, залученню студентів до проєктної, дослідницької та екскурсійної діяльності на базі регіональних музеїв. Підкреслюється, що така форма роботи сприяє не лише засвоєнню теоретичних знань, а й розвитку практичних умінь, формуванню ціннісного ставлення до національної культурної спадщини та підготовці майбутніх учителів географії до реалізації змісту освітньої галузі у закладах загальної середньої освіти. Стаття обґрунтовує доцільність системного впровадження музейних ресурсів у зміст професійної підготовки вчителів географії як ефективного засобу формування їхньої професійної компетентності відповідно до вимог НУШ та Професійного стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти».

Залучення здобувачів вищої освіти до різних форм музейної діяльності – екскурсійної, проєктної, дослідницької – сприяє формуванню професійних компетентностей, розвитку міждисциплінарних зв’язків та актуалізації краєзнавчого підходу в навчальному процесі. Результати дослідження доводять доцільність цілеспрямованої інтеграції музейної педагогіки до системи вищої педагогічної освіти як умови реалізації сучасних освітніх стандартів та підвищення якості фахової підготовки майбутніх вчителів географії.

Інноваційні стратегії вивчення та викладання іноземних мов: міждисциплінарний підхід

Олександр Вознюк — 2025-06-02

У статті досліджуються основні постнекласичні аспекти щодо вивчення та викладання іноземних мов, які передбачають екстраполяцію результатів багатьох наукових напрямів – психології, педагогіки, лінгвістики, психолінгвістики, нейролінгвістики у сфері іншомовної освіти. Все це дозволяє окреслити інноваційну систему викладання іноземних мов, описується авторський апроксимально-аналітичний метод вивчення англійської.

Позначаються деякі проблемні, невирішені аспекти щодо викладання і вивчення іноземних мов, пов’язані із поглядами Н. Хомського щодо глибинної граматики, роздільності комунікативних кодів рідної та іноземної мов (двох рівнів знання іноземних мов – емоційно-практичного й абстрактно-логічного), трансформації морального аспекту поведінки та мислення людини під час вивчення/використання іноземних мов.

Аналізуються такі інноваційні аспекти, як резонансний характер освітнього процесу, психологічні ефекти суб’єктивної семантики, цілісність та системність мови, звуковий символізм, праймінг ефект, методика інфантилізації, феномен дзеркальних нейронів головного мозку.

Показано, що методика інфантилізації як психологічно корисний у контексті освітньої діяльності позитивний регрес дорослої людини в дитячий вік, який використовувався у Науково-дослідному інституті сугестології (Болгарія), може вивільнити ресурси «дитячої геніальності».

З’ясовано, що споріднені слова (етимологічно та асоціативно спільнокореневі слова, що створюють цілісні вербальні мережі) у контексті етимологічно-словотвірних та асоціативно-фонетичних зв’язків слід вивчати у цілісному контексті за домопомогою певних вправ, оскільки мозок людини схильний сприймати узагальнену й асоціативну вербальну інформацію, утворюючи цілісні вербальні мережі на основі цілісних нейронних ансамблів головного мозку.

Психологічна та валеологічна культура майбутнього педагога як складники його професійної компетентності

Катерина Волохата — 2025-06-02

Стаття присвячена проблемі формування психологічної та валеологічної культури майбутніх педагогів. У статті уточнено сутність базових понять: «професійна компетентність», «культура», «психологічна культура» «валеологічна культура». Визначено психологічну та валеологічну культуру як частину загальної і професійно-педагогічної культури майбутнього педагога. Обґрунтовано, що в умовах модернізації освіти, зростання соціальної напруги та посилення психоемоційного навантаження на учасників освітнього процесу, психологічна та валеологічна культура стають необхідною складовою особистості сучасного педагога.

Виявлено, що психологічна культура вчителя містить у собі вміння налагоджувати ефективну взаємодію, керувати власними емоційними станами, підтримувати учнів, створювати безпечне психологічне середовище в освітньому просторі. Водночас валеологічна культура охоплює знання про збереження та зміцнення здоров’я, навички здорового способу життя та формування відповідального ставлення до фізичного і психічного здоров’я – як власного, так і здобувачів освіти.

Особлива увага приділяється нормативно-правовим засадам, що регламентують інтеграцію валеологічного підходу в освітній процес, зокрема концепції «Нової української школи», Державному стандарту початкової освіти, Національній доктрині розвитку освіти.

Запропоновано практичні рекомендації щодо підвищення рівня валеологічної і психологічної культури в межах професійної підготовки майбутніх педагогів, зокрема організацію спеціальних тренінгів, інтеграцію відповідних дисциплін у навчальний план та створення освітнього середовища, що сприяє особистісному зростанню.

Результати дослідження можуть бути корисними для викладачів педагогічних закладів вищої освіти, здобувачів освіти та всіх, хто працює у сфері професійної підготовки майбутніх педагогів.

Аудиторно-дистанційна (змішана) форма організації освітнього процесу післядипломного навчання лікарів: особливості методики

Андрій Гуржій — 2025-06-02

У статті обґрунтовано актуальність трансформації післядипломної підготовки лікарів в Україні в умовах реформування системи охорони здоров’я, війни та цифрової трансформації. Визначено ключові виклики: кадровий дефіцит, потреба у нових професійних компетентностях, недостатній розвиток цифрових та симуляційних технологій, а також невідповідність міжнародним стандартам. Здійснено огляд сучасного українського та закордонного досвіду щодо впровадження змішаного (аудиторно-дистанційного) навчання, що поєднує очну, дистанційну та симуляційну форми. Представлено модель організації освітнього процесу для післядипломної медичної освіти з огляду на гнучку модульну структуру, цифрові інструменти, інструктивний дизайн та системи оцінювання компетентностей. Висвітлено потенціал змішаного навчання у забезпеченні безперервного професійного розвитку, підвищенні якості медичної допомоги й адаптації лікарів до кризових умов. Наголошено на потребі у науково обґрунтованих методиках і стандартизованих підходах до впровадження таких освітніх моделей. Зроблено висновок про стратегічне значення змішаної форми як чинника стійкого розвитку медичної освіти та системи охорони здоров’я України в умовах глобальних та внутрішніх викликів. Показано, що упровадження розробленої комплексної моделі забезпечить низку очікуваних позитивних результатів, серед яких: підвищення ефективності післядипломної підготовки лікарів за умов обмежених ресурсів; розширення доступу до якісної медичної освіти, особливо у віддалених та прифронтових регіонах; зменшення ризиків під час здобуття практичних навичок завдяки активному використанню симуляцій; підвищення мотивації лікарів до постійного професійного розвитку; а також сприяння гармонізації української системи післядипломної медичної освіти з вимогами та стандартами Європейського Союзу.

Здатність штучного інтелекту до творчості та його використання в освітній діяльності

Андрій Давиденко — 2025-06-02

Стаття присвячена проблемі співвідношення штучного інтелекту та творчості. Виникла вона на фоні очікувань того, що штучний інтелект сучасного рівня здатний виконувати не лише пошукову функцію (як відомі пошукові системи типу Google), а й має здатність до навчання чи поповнювати бази вже використовуваних даних у результаті спілкування з людиною. Нові функції штучного інтелекту, які полягають у інтегруванні даних та його здатності будувати та редагувати на основі цього певні продукти (графічні образи, музичні твори, тексти, з наявною в них логікою, моделі технічних пристроїв тощо) подали людям надію стосовно здатності штучного інтелекту до творчості такого рівня, якого досягла людина. Але переважна більшість психологів, які присвятили свою діяльність розвитку психології творчості, вказують на те, що творча діяльність людини відрізняється від інтелектуальної діяльності.

Маючи пряме відношення до розробки творчих задач для проведення Всеукраїнських турнірів юних винахідників та раціоналізаторів, Міжнародного STEM-конкурсу «Едісони ХХІ століття, а також досвід перевірки виконаних завдань учасниками перерахованих масових заходів, автори доводять, що сучасний штучний інтелект все ж таки працює на основі логіки, використовуючи вже відомі алгоритми, тому не створює щось принципово нове.

Водночас автор звертає увагу на те, що штучний інтелект із такими функціями, а також зі здатністю спілкування з людиною може бути корисним для винахідників, зокрема для розвитку винахідницьких та конструкторських здібностей учнів та студентів, хоча контролююча функція освітнього процесу набуває певних ризиків.

Система вищої освіти України: час розвитку і протидії викликам війни

Олена Дашковська — 2025-06-02

У 2024 році виповнилось 10 років чинності Закону України «Про вищу освіту» (далі Закон), основні положення якого спрямовані на реформування вітчизняної вищої школи, її інтеграцію в європейський простір вищої освіти. Протягом цього періоду галуззю вирішувалось дві основні сучасні проблеми: інтеграція в європейське освітнє середовище та забезпечення її функціонування в умовах війни, спричиненої рф. В процесі виконання НДР «Дослідження модернізації структури і змісту вищої освіти у контексті імплементації Закону України «Про вищу освіту», яке поширилось на всі складники системи вищої освіти, вивчались, аналізувались та оцінювались:

- зміни та доповнення, що були внесені до Закону за час його дії, їх цільова спрямованість та вплив на розвиток системи освіти;

- стан реалізації положень Закону, спрямованих на створення та розвиток системи через формування, модернізацію та розвиток її складників. Відповідність досягнутих результатів та використаних механізмів європейським критеріям та стандартам якості;

- процес розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та його діяльність;

- заходи щодо забезпечення стійкості вітчизняної системи через прийняті державними органами управління та закладами вищої освіти рішення і реалізовані заходи;

- пропозиції щодо удосконалення управління галуззю, забезпечення рівного доступу до вищої освіти в умовах війни, оптимізації мережі університетів, осучаснення організації освітнього процесу та підвищення якості освіти.

Встановлено, що органами управління галуззю, закладами вищої освіти у взаємодії і за участю організацій роботодавців та освітянської спільноти в українській вищій освіті вибудовані цілісна система, впроваджені масштабні організаційні, нормативно-методичні та інформаційно-комунікаційні заходи, спрямовані на системне реформування структури, організації освітнього процесу.

Науково-методична співпраця Житомирського державного університету імені Івана Франка та Навчально-науково-виробничого комплексу «Полісся»: історія, досвід, сучасні виклики

Олександра Дубасенюк — 2025-06-02

У дослідженні на основі аналізу наукової літератури обґрунтовано особливості науково-методичної співпраці Житомирського державного університету імені Івана Франка та навчально-науково-виробничого комплексу «Полісся» відповідно до Положень, затвердженим МОН України. Діяльність ННВК «Полісся» триває понад 20 років і спрямована на реалізацію системи неперервної освіти. У розвитку комплексу можна виділити три етапи: 1) етап становлення і розвитку визначеної співпраці передбачав розробку та підготовку навчально-методичного забезпечення освітнього процесу; стажування співробітників на базах Комплексу; організацію навчальної та педагогічної практики студентів; робота з обдарованою учнівською та студентською молоддю; проведення конференцій, семінарів, «круглих столів», курсів з актуальних проблем освітньої діяльності, підготовка, видання та реалізація практичних рекомендацій, підготовка науково-методичних збірників з досвіду роботи Комплексу; 2) етап практичної співпраці університету та комплексу - проведення значної роботи щодо інтеграції досягнень науки і практики; характерною особливістю співпраці стали виїзні засідання, які дозволили ближче познайомитися з діяльністю кожного закладу – члена Комплексу, проаналізувати здобутки, проконсультуватися щодо запозичення передового досвіду; 3) етап - особливості співпраці університету та Комплексу в умовах сучасних викликів, воєнного стану здійснювався у форматі проведення засідань у режимі ZOOM-конференції. На цій основі представлено методичні рекомендації щодо формування науково-педагогічної спільноти, носія принципово нової освітньої гуманістичної культури. Перспективи подальшої співпраці передбачають зміцнення зв'язків навчальних закладів із підприємствами й роботодавцями, актуалізацію інноваційних методів, форм, технологій, вдосконалення програми працевлаштування випускників та їх правову підтримку.

Формування лексикографічної компетентності майбутніх аграрників на заняттях із ділової української мови: прикладний аспект

Катерина Климова — 2025-06-02

Стаття присвячена актуальній проблемі формування лексикографічної компетентності майбутніх фахівців аграрної сфери української економіки під час вивчення дисципліни «Ділова українська мова». Спираючись на дослідження з мовознавства та лінгводидактики, автор звертає увагу на дефініції таких понять, як «лексикографічна компетентність», «напрями сучасної лексикографії», а також характеризує основні тенденції сучасного словникарства, зумовлені розвитком нових інформаційних технологій. Зазначено, що провідним засобом формування систематизованих лексикографічних знань і відповідних умінь і навичок здобувачів є галузеві та міжгалузеві термінологічні словники для агрономів та агроінженерів. Наведено приклади словників, авторами яких є мовознавці та провідні фахівці.

Зміст статті підпорядкований поставленій меті дослідження — описати методику формування лексикографічної компетентності майбутніх бакалаврів-аграрників — і відповідним до неї завданням, які полягають у визначенні орієнтовного обсягу теоретичних знань з лексикографії, окресленні оптимальних традиційних та інноваційних методів аудиторної і самостійної роботи зі словниками. У рамках навчальних модулів із курсу ділової української мови запропоновано перелік тем, що передбачають вивчення лексикографічного матеріалу. Керуючись принципами наступності і перспективності, автор радить спиратися на раніше здобуті першокурсниками знання про словники, відповідні уміння і навички роботи з лексикографічними джерелами, а також використовувати міжпредметні зв’язки.

Наголошено на поєднанні традиційних та інноваційних методів і прийомів навчання, контролю та самоконтролю сформованості у здобувачів лексикографічних умінь і навичок. Наведено приклади завдань, які ілюструють диференційований підхід до здобувачів, а також є ефективними у навчальному процесі. Представлені результати проведеного моніторингу констатують позитивну динаміку формування лексикографічної компетентності після впровадження авторської методики. У статті окреслено перспективи дослідження проблеми.

Формування в майбутніх учителів компетентності педагогічного партнерства

Валентина Ковальчук — 2025-06-02

У статті обґрунтовано важливість і необхідність формування професійної компетентності педагогічного партнерства у майбутніх учителів. Обґрунтовано значущість педагогіки партнерства та партнерської взаємодії з учасниками освітнього процесу у світлі реформування системи освіти і підготовки компетентних фахівців. Визначено компетентнісний підхід як провідний у професійній підготовці майбутніх учителів реалізовувати педагогічне партнерство у закладах загальної середньої освіти. Констатовано необхідність реалізації принципів та умов формування компетентності педагогічного партнерства у майбутніх учителів (принцип партнерських відносин, інтегрованості системи знань різних педагогічних дисциплін, принцип індивідуально-особистісної спрямованості, принцип права вибору освітніх компонент, форм навчання, засобів навчання, методів оволодіння знаннями, компонентів змісту освіти, строків навчання, реалізації індивідуальної освітньої траєкторії; принцип інноваційності). Зазначено важливість студентоцентрованого підходу до професійної підготовки майбутніх учителів.

Доведено на основі експериментального дослідження необхідність модернізації освітніх програм та розробки змістової, методичного та процесуального складників професійної підготовки майбутніх учителів з метою формування означеної компетентності. Представлено досвід формування здатності до партнерської взаємодії з учасниками освітнього процесу у здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти спеціальності А3 Початкова освіта та А4 Середня освіта за предметними спеціалізаціями Житомирського державного університету імені Івана Франка.

Наведено приклади та обґрунтовано доцільність авторських розробок формування компетентності педагогічного партнерства у майбутніх учителів за структурними компонентами професійної підготовки під час вивчення педагогічних дисциплін. Визначено перспективи подальших напрямів наукових розвідок у дослідженні проблеми формування у майбутніх учителів компетентності педагогічного партнерства.

Аналіз досвіду організації практики здобувачів освіти ЗФПО в період воєнного стану

Борис Кремінський — 2025-06-02

Практична підготовка здобувачів освіти у закладах фахової передвищої освіти як форма здобуття ними професійних компетенцій є обов’язковим складником їхньої професійної підготовки. Вона складається з навчальної та виробничої практик. Головною метою навчальної практики є забезпечення студентів практичним досвідом роботи. Основні її завдання охоплюють: застосування теоретичних знань на практиці; розвиток творчих навичок і стилю; вивчення сучасних технологій, інструментів; ознайомлення з основами роботи в команді комунікації тощо. У процесі виробничої практики студенти на конкретних прикладах знайомляться зі специфікою відповідної виробничої діяльності та можуть визначити, які аспекти їхньої професії є цікавими саме для них. Виробнича практика допомагає здобувачам освіти зрозуміти, чи їх обрана професія справді відповідає їхнім інтересам та здібностям.

Загрози та небезпеки, пов’язані із введенням у державі воєнного стану, зумовлюють та роблять виправданими вимушене проведення принаймні частини практик дистанційно. Практики мають великий потенціал щодо мотивації здобувачів освіти до навчання та розвитку їх здібностей.

В рамках дослідження було проведено опитування студентів коледжів міста Харків. Аналіз відповідей становить значний інтерес з наукової, педагогічної та соціально-психологічної точок зору. Слід зазначити, що питання та відповіді стосувалися практик, що проводилися дистанційно в умовах воєнного стану. Через використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та сучасних форм і новітніх методик навчання практики у дистанційній або змішаній формі можуть бути достатньо ефективними і відповідати потребам здобувачів освіти і меті навчання.

Фахова підготовка майбутніх педагогів до професійної діяльності в умовах інклюзії

Олена Мірошниченко — 2025-06-02

Досліджується роль формування гуманістичної спрямованості та емпатійності в процесі підготовки до професійної діяльності в умовах інклюзії у здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей. Актуальність дослідження випливає із факту, що у процесі професійної діяльності вчителя його гуманістична спрямованість постає суттєвим аспектом діяльності з дітьми з особливими освітніми потребами. Адже одним із надважливих завдань, що стоїть перед українським суспільством як суспільством, яке хоче відбудувати країну та якомога повніше реалізувати свій потенціал розвитку, є реальне залучення людей з обмеженими можливостями в це суспільство.

Підготовка до педагогічної діяльності передбачає розвиток гуманістичної спрямованості, емпатійності, толерантності майбутнього педагога, націленості на педагогічну діяльність з дітьми з ООП. Гуманістична спрямованість виникає на підґрунті особистісного інтересу та стійкої мотивації до педагогічної діяльності, обумовлюється професійними потребами, усвідомленням соціальної значущості діяльності вчителя, а також наявністю якостей, притаманних фахівцю освітянської сфери. Виконання професійних обов’язків педагога в умовах інклюзії великою мірою пов’язане з розвитком емпатії, чому в процесі фахової підготовки приділяється увага за допомогою тренінгових програм.

З метою вивчення рівня емпатійності як необхідної якості вчителя для роботи з учнями з особливими освітніми потребами в умовах інклюзії було проведено дослідження за методикою «Тест емпатійних тенденцій А. Мехраб’яна і Н. Епотейна». Опитування проводилось серед здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей у Житомирському державному університеті імені Івана Франка у 2023–2024 рр.. За допомогою статистичних методів для математичного узагальнення результатів експериментального дослідження доведено ефективність проведення тренінгової програми «Гуманістичні цінності та емпатія».

Розвиток креативності учнів на уроках технологій засобами декоративно-прикладного мистецтва

Віта Павленко — 2025-06-02

У статті досліджено процес реалізації творчих проєктів учнями наукового ліцею та визначено рівні розвитку їхньої креативності на уроках технологій засобами декоративно-прикладного мистецтва, а саме: низький, середній, високий. До низького рівня віднесено учнів, які можуть генерувати прості ідеї або використовувати наявні зразки для виконання творчих завдань. Можуть бути відкритими для нових ідей, але не завжди можуть створити щось абсолютно оригінальне. Виявляють базову гнучкість мислення, але можуть бути обмеженими у варіативності своїх підходів.

До середнього рівня віднесено учнів, які вміють використовувати креативне мислення для розв'язання проблем і генерування нових ідей. Вони можуть запропонувати нестандартні рішення, використовуючи свій досвід та знання.

До високого рівня віднесено учнів, які демонструють високий рівень креативності, здатні до творчого мислення та інноваційного розв'язання проблем. Вони здатні створювати щось абсолютно нове та унікальне, використовуючи різноманітні підходи та методи.

Визначено особливості розвитку креативності школярів у процесі вивчення предмета «Технології». До найбільш важливих особливостей розвитку учнів на уроках технологій віднесено: фізіологічні особливості, когнітивний розвиток, соціальний розвиток, розвиток творчих здібностей, врахування індивідуальних особливостей та підтримка мотивації.

Акцентовано на методах, які можуть використовуватися для вивчення креативності учнів на уроках технологій, а саме: творчі проєкти, завдання на спільну роботу, використання різноманітних матеріалів і інструментів, заохочення до експериментування, стимулювання уяви та креативного мислення й аналіз результатів.

Встановлено, що для успішної підготовки та проведення уроку вчитель повинен мати ґрунтовні знання предмета і методики його викладання, творчий підхід до роботи, винахідливість, усвідомлене ставлення до використання різних форм уроку в навчальному процесі, враховувати особливості свого характеру.

Духовно-культурні цінності як визначальний чинник життєдіяльності людини

Наталія Сідаш — 2025-06-02

Статтю присвячено науковому обґрунтуванню ролі духовно-культурних цінностей як фундаментального чинника життєдіяльності особистості та сталого розвитку сучасного суспільства. Автор аналізує значення цих цінностей у контексті сучасних глобальних викликів, таких як динамічні соціокультурні трансформації, моральна дезорієнтація, інформаційне перевантаження, поширення споживацьких установок та знецінення гуманістичних ідеалів. Наголошується на необхідності оновлення виховних орієнтирів та створення нової, інтегрованої системи духовно-морального супроводу особистості, яка відповідала б сучасним реаліям і сприяла цілісному розвитку людини. У центрі уваги – потреба в інтеграції базових духовно-культурних цінностей у процес формування світогляду, етичної свідомості та ідентичності особистості в умовах цивілізаційної невизначеності, духовної нестабільності та втрати моральних орієнтирів. Особливе місце відведено аналізу наукових підходів до розуміння понять «духовність», «культура», «цінності» у працях провідних українських педагогів і психологів. Розкрито механізми формування духовно-культурної ідентичності через самовиховання, моральний вибір, емоційну зрілість, рефлексію та міжкультурну взаємодію. Окреслено зв'язок між духовним розвитком особистості й її здатністю протистояти деструктивним впливам соціального середовища та інформаційних маніпуляцій. Обґрунтовано значущість таких універсальних цінностей, як Любов, Добро, Справедливість і Краса, які сприяють розвитку внутрішнього світу особистості та її здатності до емпатії, відповідальності, альтруїзму. Запропоновано культуроцентричну модель виховання, що включає емоційно-смисловий компонент, приклад педагога, діалогічну взаємодію, а також мистецтво, традиції й етичні практики. Підкреслено важливість безперервного духовного розвитку як чинника особистісної зрілості та суспільного прогресу. Акцентовано, що саме духовно збагачена особистість здатна стати провідником позитивних змін у суспільстві. Окреслено перспективи духовно-культурної освіти як ресурсу зміцнення людяності, соціальної єдності та духовного потенціалу суспільства.

Досвід особистості як основа формування національної самосвідомості здобувачів в умовах війни

Лідія Сліпчишин — 2025-06-02

У статті розглядається роль досвіду особистості як важливої основи формування національної самосвідомості здобувачів освіти в умовах війни. Наголошено, що глибоке самоусвідомлення власної ідентичності передбачає вільний вибір свого місця в етнонаціональному світі на основі рефлексії, а не під впливом емоцій. Наведено основні педагогічні засади формування національної самосвідомості здобувачів, зокрема, врахування психологічних основ процесу формування, виявлення толерантності та плюралізму щодо різних думок і позицій, усвідомлення витоків негативних явищ і у виховній діяльності запобігання їхній появі. Розглянуто провідні філософські теорії, пов’язані з досвідом людини і його впливом на творення відносин зі Світом. Можливість сполучення різноманітних досвідів інакше в онтологічних вимірах часу, простору і соціуму дозволяє досягнути цілісності існування людини. Звернено увагу на те, що переживання нових досвідів та інтеграція в нові культурні горизонти сприяють розумінню, тому особа має бути відкритою до нових досвідів, що полегшує розуміння важливої інформації. Показано, що війна дала поштовх появі нових видів досвідів, з якими людині потрібно вчитися працювати. Основними засадами роботи педагогів з отриманим в умовах війни досвідом здобувачів є: дотримання ненав’язливості та добровільності участі в здобутті досвіду; сприяння підвищенню активності у пошуку необхідних знань; урахування власного горизонту досвіду та горизонту іншого; сприяння інклюзивному перетворенню досвідів інших; створення умов для отримання нових досвідів; мотивування до пошуку причин розбіжності поглядів і переосмислення ситуації. Наведені результати дослідження роботи педагогів із досвідом здобувачів закладів професійної освіти в умовах війни, виокремлено особливості роботи з досвідом внутрішньо переміщених осіб. Висвітлено досвід роботи освітнього закладу з формування національної самосвідомості здобувачів освіти в умовах війни.

Комплексний підхід до планування сенсорного розвитку дітей раннього віку засобами бізібордів

Оксана Сорочинська — 2025-06-02

У статті розглянуто комплексний підхід до планування сенсорного розвитку дітей раннього віку із застосуванням бізібордів як ефективного педагогічного засобу. Автори акцентують на необхідності системної організації сенсорного виховання, що враховує інтеграцію різних методик, індивідуалізацію занять і варіативність дидактичних матеріалів. Досліджено внесок класиків сенсорного виховання (Г. Доман, М. Монтессорі) та сучасних науковців (Н. Грама, Г. Горшкова, А. Турубарова), які обґрунтували значення сенсорного досвіду для раннього розвитку дитини. У статті детально проаналізовано структуру бізібордів, їх багатофункціональність, мультисенсорність, динамічність і можливості адаптації до індивідуальних потреб дітей. Представлено приклади тематичного планування роботи з дошками, орієнтованого на розвиток зору, слуху, дотику, дрібної моторики, мовлення та когнітивної активності. Окреслено основні принципи організації занять: ігрова форма, гнучка структура, інтеграція різних видів діяльності, спостереження за дитиною й адаптація навчальних маршрутів. Також висвітлено методику поетапного ознайомлення дітей із бізібордом та алгоритм організації дидактичної гри. Звернуто увагу на можливості та обмеження використання бізібордів, зокрема їх переваги у стимулюванні самостійності, логічного мислення та пізнавальної активності дітей, а також ризики монотонності, обмеженої варіативності й відсутності електронних компонентів. Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні бізіборду як комплексного педагогічного інструменту, а не лише додаткового дидактичного матеріалу. Отримані результати мають важливе теоретичне та практичне значення для педагогів, вихователів і батьків, які прагнуть цілеспрямовано формувати сенсорний досвід дитини та створювати сприятливе середовище для її гармонійного розвитку та становлення.

Інтеграція здоров’язбережувальних технологій у формування навичок збереження та зміцнення здоров’я у дітей старшого дошкільного віку

Оксана Сорочинська — 2025-06-02

У статті висвітлено теоретико-практичні аспекти впровадження здоров’язбережувальних технологій у процес формування навичок збереження та зміцнення здоров’я дітей старшого дошкільного віку. Акцент зроблено на тому, що сучасні виклики – зниження фізичної активності, емоційна напруга, зміна соціального середовища – потребують нових підходів до організації освітнього процесу в ЗДО. Авторами систематизовано види здоров’язбережувальних технологій (фізкультурно-оздоровчі, психолого-релаксаційні, навчально-гігієнічні, соціально-адаптивні) та доведено їхню ефективність на основі аналізу сучасної наукової літератури та педагогічної практики. Особливу увагу приділено методиці фізичного виховання як ключовому елементу інтеграції здоров’язбережувальних технологій: розкрито її роль у формуванні фізичних навичок, розвитку витривалості, координації рухів та закладанні основ активного способу життя у дітей старшого дошкільного віку.

Обґрунтовано педагогічні умови, форми та засоби інтеграції здоров’язбережувальних технологій у процес формування навичок збереження і зміцнення здоров’я у дітей старшого дошкільного віку. Особлива увага приділена практичному аспекту: подано приклади інтеграції оздоровчих технологій у режимні моменти дня, описано ігри, вправи, тематичні заняття та релаксаційні техніки, адаптовані до вікових особливостей дітей 5–6 років. Визначено ключові принципи ефективного формування здорових звичок: системність, доступність, індивідуалізація, співпраця з батьками. Представлено методи активного залучення дошкільників до здоров’язбережувальної діяльності, зокрема через рухливі ігри, дихальні вправи, арттерапію, інтерактивні заняття та тематичні заходи. Обґрунтовано значення створення відповідного здоров’язбережувального середовища та міжвідомчої взаємодії (вихователь – медпрацівник – батьки).

У статті визначено ефективність впровадження здоров’язбережувальних технологій та методики фізичного виховання у формування навичок збереження й зміцнення здоров’я через цілеспрямоване планування освітнього процесу в закладі дошкільної освіти з урахуванням вікових особливостей та сучасних освітніх підходів. Розглянуто приклади планування оздоровчої діяльності та її вплив на фізичний стан і соціальну адаптацію дошкільників.

Актуальні проблеми використання цифрових технологій у професійній підготовці майбутнього вчителя початкової школи

Світлана Яценко — 2025-06-02

У статті проаналізовано поняття «цифрова грамотність». Зазначено, що дане поняття вміщує систему когнітивних, соціальних та технічних навичок, які гарантують якісне існування людини у цифровому середовищі.

Зауважено, що цифрові навички – це усталені, доведені до автоматизму моделі поведінки, що ґрунтуються на знаннях і вміннях у галузі використання цифрових пристроїв, комунікаційних програм та мереж для доступу до інформації.

Проаналізовано освітні компоненти, які є складовою освітньо-професійної програми «Початкова освіта та англійська мова» другого (магістерського) рівня вищої освіти, яка реалізується у Житомирському державному університеті імені Івана Франка.

Встановлено, що цифрові технології допомагають майбутньому вчителю початкової школи: підготувати ефективні навчальні матеріали; створити інтерактивні навчальні програми; підвищити участь учнів у навчальному процесі; використовувати сучасні засоби навчання для розвитку мовних навичок учнів. За допомогою вебквесту (WebQuest) відбувається стимулювання пізнавальної активності, комунікативної активності (бажання спілкуватися, ділитися своїми міркуваннями та враженнями з оточенням, і насамперед із колегами) і, зазвичай, творчої активності (творити, вигадувати, пробувати). Виокремлено переваги використання застосунку Plickers: Plickers є відмінним інструментом фронтального опитування, так і окремого учня (зрозуміти, що учні засвоїли за урок, а що ні); Plickers дозволяє вчителям початкових класів отримувати дані про формування компетентностей учня чи класу в реальному часі, не залишаючи часу на списування та ін.

Виділено цифрові технології, які можуть бути корисними для вчителя початкових класів: інструменти для створення навчальних матеріалів (Powtoon, Prezi), платформи для управління освітнім процесом (Google Classroom, Khan Academy), інструменти для створення інтерактивних завдань та оцінювання (Quizlet, Kahoot, вебквест, Plickers, QR-код), інструменти для спілкування з учнями та батьками (Slack, Remind).

Andragogical aspects of training competent future teachers: experience of Poland, Ukraine and the world

Олександра Дубасенюк — 2025-06-02

Стаття присвячена андрагогічним аспектам підготовки компетентних майбутніх педагогів, зокрема, висвітлена роль неперервної освіти, ціложиттєвого навчання в сучасному світі.

Показано, що в умовах радикальної зміни освітньої парадигми у контексті соціальних уявлень, ідеалів і буття людей загалом саме освіта виконує стабілізуючу функцію у суспільстві, передає наріжні культурологічні зразки у контексті зміни людських поколінь, а також сприяє адаптації людей до нових умов. За таких умов освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб’єкта діяльності, самоосвіти, саморозвитку, забезпечує формування духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів усіх учасників освітнього процесу, а в умовах певної девальвації загальнолюдських цінностей, превалювання прагматично-утилітарних тенденцій освіта дорослих як сфера духовного виробництва виконує роль посередника між культурою й особистістю, що дозволяє всім учасникам освітнього процесу здійснити адекватний вибір культурно-освітніх цінностей, культурних моделей; це сприяє гармонізації і стабілізації сучасної соціокультурної ситуації.

Окреслено історичний аспект виникнення андрагогіки як педагогічної науки, що спочатку функціонувала як частина загальної педагогіки і філософії виховання, а її розвиток був щільно пов’язаний із гуманістичними науками (філософська антропологія, психологія дорослої людини, етика, соціологія культури і виховання, історія освіти і педагогічної думки), а потім андрагогіка трансформувалася у самостійну галузь знань, предметну сферу комплексного вивчення людини.

Наголошено на важливості безперервної освіти в умовах сучасних цивілізаційних викликів. Зроблено висновок про важливість безперервної освіти, у процесі якої відбувається навчання, самонавчання, виховання, самовиховання дорослих, яка свої теоретичні узагальнення і нормативні положення будує на двох джерелах знання: на доробку гуманістичних і соціальних наук, а також на дослідженнях дорослих в освітніх ситуаціях. Проаналізовано базові поняття дослідження, представлено результати досліджень, пов’язаних із формуванням компетентних фахівців інноваційними технологіями навчання.